Апарати Voyager 1 і Voyager 2, запущені 1977 року, є найтривалішим в історії прикладом системи, що зберігає працездатність через послідовність реконфігурацій. Орієнтація апарата на Землю забезпечується рушійною підсистемою, що має три незалежні гілки: дві гілки орієнтації та гілку корекції траєкторії [145].
Механізм деградації є фізичним і незворотним: гумова діафрагма паливного бака з часом виділяє діоксид кремнію, який осідає в паливних трубках і поступово зменшує їх переріз. Первинний діаметр трубки становив 0,25 мм; до 2024 року засмічення зменшило його до 0,035 мм — приблизно половина товщини людської волосини [146].
Послідовність прийнятих рішень утворює траєкторію в просторі конфігурацій. У 2002 році, виявивши засмічення першої гілки орієнтації, інженери перейшли на другу. У 2004 році через втрату живлення двох нагрівачів припинили працювати основні кренові рушії, і апарат перейшов на резервні. У 2017 році ознаки засмічення з’явилися у другої гілки, і керування було передано гілці корекції траєкторії. У 2024 році, коли остання засмітилася сильніше за попередні, було ухвалено рішення повернутися на гілку орієнтації. У травні 2025 року інженери відновили роботу гілки, яку з 2004 року вважали непридатною, щоб мати резерв на випадок повної відмови діючої [145].
Паралельно з реконфігурацією рушійної підсистеми виконується деградація функціональної: за браком потужності наукові прилади вимикаються послідовно. У жовтні 2024 року вимкнено плазмовий прилад Voyager 2, у лютому 2025 року — систему дослідження космічних променів Voyager 1, у березні 2025 року — прилад реєстрації низькоенергетичних заряджених частинок Voyager 2. Заявлена мета — зберегти роботу щонайменше одного приладу до наступного десятиліття [145].
Окремо показовим є випадок 2024 року, коли Voyager 1 самостійно перейшов на резервний радіопередавач, не використовуваний понад сорок років, після вимкнення основного через брак потужності. Це є прикладом реконфігурації, виконаної бортовою логікою без участі оператора за умов, коли затримка сигналу унеможливлює оперативне втручання.
З погляду задачі, що розв’язується в дисертації, випадок Voyager демонструє три властивості одночасно: скінченний каталог наперед спроєктованих конфігурацій, послідовність переходів між ними за роки експлуатації та відмову від частини функцій заради збереження місії. Саме ці властивості формалізуються в розділах 2 і 3.